Esperanto‎ > ‎

Artikoloj

Тут колекціонуватимуться статті що представляють енциклопедичну цінність.  Дивіться також першу частину 

Де ще згадують про есперанто

ЩоДе
Книга: «Інтернаціональний язик есперанто» (1921 р.) Бібліотека «Чтиво» 
Освітян вітали українською, білоруською, англійською... та есперанто Газета «Тернопіль вечірній» 
В Полтаву завітали представники міжн. поліц. асоц. що мають за гасло вислів мовою есперанто УМВС України в Полтавскій області 
ТБ програма про сліпого педагога Петра Шніпера що знав мову есперанто здобула приз  Державний комітет телебачення і радіомовлення України 
Відображається 4 елементів зі сторінки Есперанто гуляє по Україні відсортованих за редагувати час. Переглянути далі »

Українські есперантисти-перекладачі в контексті світової есперанто-літератури


Паюк В. Б., Галайчук І. Й.
Товариство есперантистів Чикаґо (США),
Тернопільський клуб есперантистів «Терноцвіт»
(Тернопіль, Україна)

Вступ. Перший підручник штучно створеної мови «есперанто» побачив
світ у 1887 році у Варшаві. Автором нової планової мови був лікар-окуліст
Людвіг Заменгоф (1859–1917). Хоча й до есперанто було досить проектів
нейтральної мови, проте далекоглядність Л. Заменгофа полягала в тому, що
він зініціював рух за поширення мовного проекту та його впровадження в
різні галузі людського буття. Щев 1905 році уфранцузькому містечкуБулонь-
сюр-Мер відбувся перший форум есперантистів, на який прибуло близько 300
делегатів не лише європейських країн. 97-й з’їзд прихильниківмови есперанто,
присвячений її 125-річчю, приймала 2012 року в’єтнамська столиця Ханой.
Зібралося там близько 1000 есперантистів із 66 країн. На своїх окремих
засіданнях зустрічалися есперантисти-медики, вчителі, письменники,
вегетаріанці, радіолюбителі, вчені, туристи, музиканти, математики, журналісти,
природоохоронці, залізничники, сліпі, юристи, пластуни, любителі тварин,
шахісти тощо.

Основна частина. Ще й зараз побутує думка, навіть серед філологів-
науковців, про неможливість існування художньої літератури плановою мовою.
Проте факти свідчать про протилежне, а кількість публікацій промовисто
говорить сама за себе. Як і в будь-якій іншій літературі, якість написаного
міжнародною мовоюзнаходиться в проміжкуміж геніальністю та бездарністю.
Розлогий довідник «Esperanto en Perspektivo» ( «Есперанто в перспективі») у
1974 році подав 267 авторів-прозаїків, а також 693 творів, перекладених з понад
40 мов, загалом 1529 книжок і брошур. А вже каталог Світової спілки
есперантистів (UEA, Роттердам, 1985) вмістив ще 590 назв, щопобачили світ за
декаду1974–84 рр. Уоднойменномукаталозі за 2001 рік це числоподвоюється.
Упершомупідручникуесперанто були, серед іншого, й дві оригінальні поезії
Л. Заменгофа «Ho, mia kor’» ( «О, моє серце», два україномовні переклади О.
Германа таМ. Кривецького) і «Mia penso» ( «Моя дума», український переклад
П. Паливоди). З часом почали з’являтися оповідання, драматичні твори, романи,
написані в оригіналі мовою есперанто. Справжнє визнання есперантської
літератури прийшло у1993 році, коли міжнароднийПЕН-клуб прийняв досвоїх
лав есперантськийПЕН-центр. Зараз усвіті видається декілька сутолітературних
часописів, як от «Fonto» (Бразилія), «Literatura Foiro» (Швейцарія), «Beletra
Almanako» (США). Щороку, починаючи з 1950-го, під егідою Світової спілки
есперанто влаштовуєтьсямистецький конкурс, де визначають кращі поетичні,
драматичні, музичні твори, оповідання тощо.

З нагоди сторіччямови побачила світ солідна, понад 800 сторінок поетична
Есперантська антологія, яку уклав шотландський поет і прозаїк Білл Ольд
(EsperantaAntologio, poemoj 1887–1981,UEA, Rotterdam, 1984). Донеї увійшли
706 творів 163 поетів з35 країн. Упіслямові упорядниквсю есперантськупоезію
поділив на чотири основних періоди: примітивного романтизму (1887–1921
рр.), зрілого романтизму (1921–1931 рр.), парнасизму (1931–1956 рр.) і
постпарнасизму (від 1956 року) [1].

Допершогоперіодуналежить творчість самогоМаестро– Людвіга Заменгофа,
а також «батька есперантської поезії» полякаА. Ґрабовського, сліпогоукраїнського
есперантистаВасиляЄрошенка. Їхній романтизм зміцнили та підняли на якісно
новийрівеньп’ятеронеоромантиків: угорціК. Калочай (укр. перекладО. Ткаченка,
«Мовознавство», 1987, № 4) і Д. Баґі (укр. переклад П. Тимочка, «Сова»,
Тернопіль, 2000, № 1), француз Р. Шварц, поляк з України Є. Михальський
(П. Тимочкопідготував до друкупереклад збірки йоговіршів), росіянинН. Хохлов
(перекладиВ. Пацюрка іМ. Кривецького урізних періодичних виданнях).
До третього періоду відносять творчість поетів, які згуртувались навколо
літературного часопису«Literatura mondo» ( «Літературний світ») і пройшли
поетичну школу, викладену в книжці «Parnasa gvidlibro» («Путівник на
Парнас»). З поетів цієї когорти українськоюмовою перекладено окремі поезії
естонки Гільди Дресен, нашого земляка Євгена Матвійчука, Ґеорга Маури
(псевдофранцузького філолога Ґастона Варін’єна), лондонця Віктора Садлера.
І, нарешті, найсучасніший період постпарнасизм бере свій початок з виходу
наширокий загал поемишотландцяБіллаОльда «Infana raso» («Дитяча раса»).
Переклади поетичної творчості Б. Ольда, якого у 2003 році номінували на
здобуттяНобелівської премії в галузі літератури, здійснили киянинП. Коробчук
і тернополяниП. Тимочко таВ. Паюк (див. «Всесвіт», 2007, №3–4). Ащетвори
докторкиОксфордського університетуМажорі Бовлтон, італійки ЛіниҐабрієлі,
чешки Елі Урбанової, а також есперантських поетів: Меви Марон (псевдо
британцяКріса Лонґа), бразильця ҐеральдаМаттоша, японцяМіямотоМасао,
ісландця Балдура Раґнарссона (твори усіх зазначених перекладені українською
мовою).

У Міжнародному музеї есперанто у Відні (Австрія) зберігається збірка
оповідань, автором одного з яких є Микола Боровко. Оповідання булонаписане
ще в 1892 році, коли самій мові було лише п’ять років. Подальші пошуки
показали, щоМ. Боровка можна вважати першим есперантистом-прозаїком.
За декілька місяців до цього вже було опубліковане коротеньке оповідання Л.
Меєра «Лише одне слово», та наш земляк у1892 році виносить на судмолодої
есперантської громади одразу три цікавих новели, переклад одної з яких, «У
могилі», здійснивВ. Паюк(«Час і події», Чикаґо, 2005). НародивсяМ. Боровко у
1863 році в Заславному Волинської області, помер у 1913 р. у Сімферополі
(Крим). Отримав військову освіту, працював приватним учителем іжурналістом
в Одесі. Інше оповідання М. Боровка міститься у «Хрестоматії з есперанто»
(1907), однак «У могилі» – з мовної та емоційної точки зору є найцікавішим
твором в оригінальній есперантській літературі довоєнного (до 1914 р.) періоду.
У 1907 році в Тернополі Михайло Юрків (1877-1914 рр.) опублікував
«Підручник міжнародного язика Есперанто», який вважають першим
навчальним посібником міжнародної мови для українців. У ХХ сторіччі
міжнародна мова набула свого розквіту, а творчість українських поетів-
есперантистів відобразила всі перипетії не тільки літературного, але й
політичногобуття України. ЄвгенМихальський(1897-1937), учитель, бібліотекар,
співзасновник часопису «Libera Torento» ( «Вільний потік»), вважається
найкращим пролетарським поетом есперантської літератури. У 1931 році
разом із німцем Л. Ренном заснував Міжнародну спілку революційних
есперантських письменників. Його перші опубліковані твори
продемонстрували надзвичайний рівень технічної і мовної зрілості. Він був
гарячим, імпульсивним поетом. Сумно, алеЄ. Михальський розділив долю 80
відсотків українських письменників, 15 жовтня 1937 рокубезжальна сталінська
машина репресій відправила його в небуття. Першим вірші Є. Михальського
ще в 20-х роках українізував ВасильМисик.

Олександрові Логвину (1903-1980 рр.) вдалося уникнути насильницької
смерті. Як боєць червоної армії, він на багнеті проніс ідеї пролетарської
революції у Східному Сибіру, зате потім удосталь «наситився» цілющим
архангельським повітрям у 1931–32 рр., будучи звинуваченим у анархізмі.
Наприкінці 30-х батько заховав його есперантські рукописи у вуликупоблизу
Лубен, серед яких була і велична поема із забороненою назвою «Україна», з
якої до наших часів дійшли лише кілька розділів. ЖурналістОлександрЛогвин,
як і О. Довженко, останні роки провів у засланні вМоскві.

Українець Євген Матвійчук (1912–1994 рр.) згодом перетворився на
польськогомузиканта та рахубника ЕвґеніушаМатковського. Хоча буревії Другої
світової закинули йогодоБельгії, він повернувсядоПольщі, де був заарештований
і відбував покаранняна вугільнихшахтах, післяцьогопочав писати по-польськи,
але есперантський євшан повернув його на «зелені терени» літератури
міжнародної мови.

Петро Тимочко (1925–2005 рр., м. Тернопіль) – гірничий інженер, поет,
перекладач, публіцист, лауреат премій ім. Братів Лепких та ім. М. Рильського.
Переклади з німецької (Й.-В.Гете, ГансСакс, Фрідріх Гельдерлін, Вальтер фон
дерФігельвайзе, Г. Гесс, Вальзер Роберт, А. Цолінгер, КуртМарті, В. Гросс), з
польської (Ян Кохановський, Т. Бой-Желенський, Юліан Стафф, К.І.
Гальчинський, Ципріян Норвід), з російської (Б. Пастернак і Б. Чічибабін), з
есперанто (Василь Єрошенко, Л. Заменгоф, Є. Михальський, Е. Сухардова).
У 2002 році першу премію в галузі поезії на літературному конкурсі в
Бразилії було присуджено нашому землякові Анатолію Любовичу (1942–2005
рр.). Американець українського походження писав японські тривірші-гайки
мовою есперанто. Анатоль ТарасЛюбович народився в ЗахіднійУкраїні, разом
з батьками потрапив до Німеччини, а згодом до Америки, в Каліфорнію. За
фахом інженер, вивчав шекспірознавство в Англії, володів 14-ма мовами,
віршував переважно англійською, зрідка– українською, польською, есперанто. Писав також драматичні твори та музику до них.
Переклад японських тривіршів з есперанто на українську здійснює ще один
наш земляк з Хабаровська, перекладач зі старокитайської та японської на
українську– Геннадій Турков. Нещодавно в часописі японських есперантистів
з’явилися йогопереклади з японської на есперанто, для «Української антології»
мовою есперанто він переклав «Енеїду» І. Котляревського.
ПетроПаливода– український поет, перекладач, мешкає вКиївській області,
пише українською, російською, німецькою, есперанто. Лауреат міжнародних
літературних конкурсів мовою есперанто (поезія) «Liro–1982» в Калінінграді
(Росія) та «EKRA-2006» в Болгарії. Перекладає з німецької, есперанто і російської
на українську, а також з української на есперанто.
Висновок. Таким чином, впродовж усієї історії функціонування
міжнародної штучної мови українські перекладачі активно вживали есперанто
для популяризації української поезії та літератури й знайомили українського
читача з кращими творами народів світу. Тепер упорядковується українською
мовою збірка оригінальних есперантських віршів і оповідань під умовною
назвою «Зелена антологія» (зелений – це колір надії та есперанто), для якої 16
перекладачів підготували 76 творів 51 автора.
Список використаних джерел
1. Geoffrey Sutton, Concise Encyclopedia of the Original Literature of Esperanto
(1887-2007), Mondial, New York, 2008, 732 p., ISBN: 978-1-59569-090-6.

З української історії есперанто

Вийшла друком книга про маловідомі епізоди життя знавців універсальної мови

Олена СКИРТА, Літня школа журналістики «Дня»

Днями в київському клубі «Ровесник» експерт «Дня», заступник директора Інституту післядипломної освіти та дорадництва Житомирського національного агроекологічного університету Геннадій Махорін представив свою нову книжку «Нариси з історії есперанто-руху в Україні». Вона присвячена кільком ювілеям: 125-річчю мові есперанто, 100-річчю другого Всеросійського з’їзду есперантистів у Києві та 70-річчю від дня народження японського лікаря-есперантиста Масаюкі Сайонжі, який започаткував оригінальний і безболісний метод лікування спини та активно практикував його в нашій країні.

Книжка складається з п’яти частин. Перша присвячена II Конгресу есперантистів 1913 року. Друга — людям, які були причетні до есперанто-руху в Житомирі, зокрема, Володимиру Гернету, Володимиру Короленку, Сарі Левицькій. В останніх частинах автор звертає увагу на історії лікарів-есперантистів та на особливу роль міжнародної мови спілкування в медицині.

— Головною цінністю книжки є розповідь про підготовку другого Всеросійського конгресу есперантистів у Києві, — розповів «Дню» Геннадій МАХОРІН. — Приїхало понад 1000 есперантистів із різних куточків світу. Вони зазначали, що можливість легкого порозуміння, яку надає ця мова, викликає ейфорію. Я цей стан розумію, тому що сам після кількох занять есперанто зміг поговорити з китайським лікарем, який знав тільки рідну мову і мову есперанто.

Маловідомі факти з біографій українців-есперантистів та відібрані архівні матеріали про цікаві спостереження за учасниками II Всеросійського з’їзду есперантистів у Києві є «родзинкою» книги. Попри офіційний дозвіл на проведення заходу, влада насторожено ставилася до нього та його майбутніх відвідувачів. Учасників підозрювали в антидержавній діяльності, вимагали перекладу доповідей російською мовою. І навіть, маючи ці тексти, стежити за доповідачами не припиняли. Їм інкримінували поширення революційних думок.

Наразі в Україні відкрито лише п’ять есперанто-адрес. Водночас у світі ж їх понад тисячі.

— Я ініціюю відкриття меморіальної дошки президентові есперанто-клубу Владиславу Гейну у будинку на вулиці Прорізній, 18А. Він був одним з активних організаторів конгресу, — підкреслив Г. Махорін. — Мова есперанто — унікальний світ, шедевр логіки і простоти, який може стати у пригоді фахівцям у багатьох галузях суспільного життя. Експериментом доведено, що діти, які володіють мовою есперанто, на 30% ефективніше засвоюють інші мови!

Сьогодні в нашій країні орієнтовно 120 людей є членами вітчизняного есперанто-клубу. Відбувається багато зустрічей фізиків, біологів, медиків, де мова спілкування — есперанто. Одна з них — минулорічний конгрес лікарів-есперантистів, який пройшов у Тернополі, і після якого видано збірку статей.


Comments